На головну НОВИНИ АНАЛІТИКА Будувати бізнес на тимчасово високоприбуткових культурах не розумно

Будувати бізнес на тимчасово високоприбуткових культурах не розумно

285 просмотров

Попри те, що в останні роки Україна суттєво збільшила присутність власної агропродукції на світових ринках, у вітчизняних експортерів все ще існують проблеми, які заважають їм стати ефективними гравцями на міжнародній арені.

Що важливіше: знайти свою «нішу» або налагодити ефективний маркетинг щоб бути конкуренто-спроможними на світовому ринку? Власну думку з цього приводу висловив Василь Говера, економіст в сфері агробізнесу, ЄБРР.

– Наразі багато говорять про «нішеві культури» як перспективні для бізнесу. Чи існує стратегія для українських фермерів з пошуку своєї «ніші» та створення ринкового простору навколо неї?

Я маю своє чітке бачення з цього приводу. Шукати «нішу» не потрібно, а будувати бізнес на тимчасово високоприбуткових культурах не розумно. В сільському господарстві потрібно формувати ефективні виробничі систем та ланцюги доданої вартості, бо тільки так виробник зможе вийти на конкурентну собівартість з будь-яким продуктом в будь-якому сегменті ринку. Потрібно інвестувати в довгострокову перспективу, впроваджувати нові технології, планувати свій бізнес на 10-20 років, а не шукати окупності за три роки. Впроваджуючи нові технології, ти отримуєш ефективний рівень використання власних ресурсів, знижуєш собівартість та покращуєш якість продукції.

«Основна ніша – це оптимізація»

Варто розуміти, що на сьогоднішній день українські виробники залежать від світових цін. Відповідно, швидко окупити інвестиції можна в «нішевому» та тимчасово високоприбутковому сегменті, або виробничими системами, де занижені інвестиційні витрати, екстенсивно використовується дешева робоча сила та земельні ресурси.

Ось на прикладі м’ясо-молочного скотарства. В Україні працює молочний сегмент, здебільшого з низьким рівнем автоматизації та неефективним використанням кормів, тому що в нас дешева робоча сила та кормова база. Капітальні інвестиції здебільшого мінімізовані, собівартість виробництва молока висока, а його якість низька. І як тільки просідає ринок, ми розуміємо, що не можемо адаптуватися, адже виходимо поза рамки прибутковості. В той самий час, виробники які інвестували в технологію та якість, продовжують працювати в прибуток.

– Окрім довгострокових інвестицій, що ще потрібно українським виробникам для виходу на зовнішні ринки?

Безумовно, друга частина – це маркетинг, але тільки тоді, коли є що продавати.

– То чого ж не вистачає в даному випадку?

Досвід нашої роботи показує, що нам не те, що нема куди продавати, не те, що немає попиту на українську продукцію, а є проблема, що нема що продати. В нас є прекрасні приклади успіху, проте здебільшого компанії не готові до експорту, вони не тільки не вміють, але й не мають, що продавати.

«Ми повинні працювати за формулою: гарантований обєм – гарантована якість – конкурентна собівартість»

– Поясніть, будь-ласка, чому так відбувається?

– На національному рівні, зокрема, коли мова йде про ринки з високою доданою вартістю, нетреба шукати проблему в тому, що ми не навчилися продавати. Насправді нам нема чого запропонувати на міжнародній арені.

Як формується стійка позиція на ринку? Стабільними об’ємами, стабільної якості та конкурентної ціни. Покупця не цікавить разова поставка цікавої продукції, йому потрібна кількість та якість, яку ти можеш гарантувати в довгостроковій перспективі.

Дуже часто ми себе позиціонуємо на низькому сегменті ринку. Адже в нас завжди були недопрацювання.

Колись в Йорданії я дізнався що зерно для годівлі курей там часто імпортують з країн Латинської Америки. Я спитав у власника птахофабрики, чому ви імпортуєте зерно звідти, переплачуючи, коли все це ви можете закупити в Україні значно дешевше? Мені відповіли: ми згодні, але в нас є державне регулювання за показниками якості. Не зважаючи на те що якість українського зерна здебільшого підпадає під ці вимоги, завжди присутній ризик получити партію зерна нижчої від задекларованої якості. Такий ризик ми на себе брати не готові.

Тобто ми повинні працювати за формулою: гарантований об’єм – гарантована якість – низька собівартість. Повторюся, що це можна досягти виключно при впровадженні довгострокових інвестицій.

– Можливо в нас не вистачає також якихось передових технологій…?

-Звичайно, і на тільки передових. Це стосується, наприклад, впровадження того ж самого зрошення. Для того, щоб мати гарантовану кількість та якість зернових та олійних в південних регіонах України має бути зрошення. Цього можна досягти інвестуючи від 1,5 до 2,5 тис. $/га. При цьому обіговий капітал становить від 400 до 700$/га. Тобто потрібно проінвестувати три обігових капітали в технологію, і окупити її за 3-4 роки.

– Але ж часто люди інвестують взагалі безглуздо…

– Давайте назвемо їх стартаперами. Це своєрідна фаза бізнесу, коли бізнесмен має певні ідеї і вкладає в них гроші. Досить високий відсоток таких починань закінчується не успішно і тільки певна частина з таких починань виживає понад один рік. Для тих хто вижив – це означає, що бізнес-модель більш-менш зрозуміла і прибуткова.

Але ж ми не про це…

Задайте собі питання: чому фермери-іноземці в Україні є такими успішними? Перш за все, тому що вони мають капітал з-за кордону на набагато низьких відсотках. Вони можуть інвестувати в більш довгій перспективі, аніж українські фермери.

Але з іншого боку – в них немає тенденції чистий прибуток одразу інвестувати в новий автомобіль.  В цьому і полягає секрет успіху їх бізнесу, який мають брати на озброєння й вітчизняні аграрії.

Ukrainefood.org

Александра Ильченко

Ніщо так не прикрашає наш агросектор, як блондинки 🙂

Відповісти

Введіть свій коментар!
Вкажіть, будь ласка, своє їм'я